ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ МУЗИКИ


Головна задача курсу «ЗТМ» і запропонованого до нього підручника – надати студентам музично-педагогічних факультетів науково-теоретичну і методичну базу, що дозволила б їм емоційно-усвідомлено сприймати музику, бути спроможними орієнтуватися в її окремих виразових засобах і водночас об'єднувати їх у єдину комплексну систему, що відповідає художньо-естетичним законам епохи і нормам конкретних жанрів і стилів. Основна відмінність від традиційно окремого вивчення музично-теоретичних предметів полягає в акцентованому прагненні до охоплення твору в єдності його змісту і форми, сприйняття діалектичної багатогранності музичних образів. Центр уваги викладача і студентів зміщується з оволодіння окремими елементами музичної мови на вивчення їхнього смислового функціонування в контексті.

До завдань комплексного курсу входять не тільки розвиток музично-аналітичної уяви й уміння ціннісної орієнтації в музично-художньому потоці, але і формування практичних фахових навичок. Вчитель музики – це насамперед практик. Його професія творча за самою суттю своєю, до того ж не в широкому, а в найвужчому і буквальному значенні слова. Не випадково, музиканти, що зробили значний внесок у справу народної музичної освіти, самі були творцями художніх цінностей (М.Леонтович, К.Стеценко, Д.Кабалевський, З.Кодаї й ін.). І звичайному вчителю музики вкрай необхідно набути істинно творчих умінь. Звідси випливає інша важлива особливість підручника, що стосується його методичної основи: до кожної глави додаються зразки відповідних творчих завдань, багато з яких можуть виступати наскрізною формою протягом усього періоду навчання. При цьому конструктивно-технічні норми не повинні бути самоціллю і заступати інтонаційно-виразний бік студентських робіт.

Серед творчих завдань - імпровізації, акомпанементи, аранжування, стилізації й ін. Всі вони систематизовані за принципом історико-стильової відповідності й поступового ускладнення. Їхня мета – підготувати не композиторів, але педагогів-музикантів, що володіють навичками вільного музикування, творчої обробки художнього матеріалу, спроможних перебороти жорстку прив'язаність до нотного тексту і не розгубитися в будь-якій несподіваній ситуації шкільного життя. Таким чином, в основі підручника «ЗТМ» лежать три основних принципи:

1. Історико-стильовий аспект у викладі теоретичного матеріалу, акцент на системності музичної мови, художньо-історичному контексті музичного твору.

2. Спрямованість на набуття необхідних фахових навичок і вмінь, серед яких – стильове аранжування, вокальна й інструментальна імпровізації, уміння дати адекватну і стилістично коректну оцінку художнім якостям незнайомого твору.

3. Методична розробка системи творчих завдань.

Зазначені принципи покладені в основу структури підручника. Його перша частина складається з двох розділів. У першому розглядаються загальноісторичні проблеми, що стосуються специфіки музичного мистецтва, його інтонаційної природи. Другий розділ присвячений огляду окремих виразних засобів музики, що являють собою складно організовані й історично еволюціонуючі музично-мовні системи - лад, гармонія, ритм, мелодія, поліфонія, фактура. Усі глави першої частини підручника можуть бути використані також і в диференційованому викладанні музично-теоретичних дисциплін: гармонії, поліфонії, аналізу музичних творів, сольфеджіо.

При викладенні теоретичного матеріалу автори прагнули, по можливості, відійти від вузькотехнічного його висвітлення, розуміючи, що майбутнім учителям музики потрібна не спрощено-адаптована інформація про той або інший виразовий засіб, але широке, науково обгрунтоване осмислення його із сучасних позицій. Звідси – включення в кожну главу достатньо складної проблематики. Очевидно, що динаміка самого життя, криза суспільної свідомості, напруженість еволюції музичного мистецтва потребують і від навчальної літератури висвітлення конкретних музично-теоретичних питань із більш широких філософсько-естетичних позицій. Тому в прикінцевих главах першої частини – «Поліфонія» і «Фактура» – почата спроба узагальнити через дані явища історичну еволюцію музичного мистецтва, зв’язавши її із сутнісними проблемами буття: простору і часу, духовного і матеріального, різномаїття та єдності світу, виявленого в його основних законах. Розгорнуте викладення останньої глави додатково обумовлене прагненням заповнити утворений розрив між роллю фактури, що змінилася у системі сучасної музичної мови, і традиційним ставленням до неї в практиці навчання як до другорядного засобу виразності. Крім того, необхідність показу техніки фактурного аналізу потребувала значної кількості конкретних прикладів.

У підручнику використано широке коло джерел (основні з них названі в переліку літератури, що міститься наприкінці кожної глави), а також результати власних аналітичних спостережень і висновків авторів, апробовані на практиці.

У Додатку до підручника містяться зразки рішень конкретних дидактичних завдань шкільного музичного виховання, практичні розробки деяких важливих тем з елементарної теорії музики, що традиційно передує вивченню гармонії в педвузах.

Підручник «ЗТМ» доповнений посібниками-хрестоматіями – «Українська народна пісня» і «Музика епохи Барокко», що утворюють з ним єдиний учбово-методичний комплекс. Вони включають відповідний музично-художній матеріал, необхідний для організації різноманітних практичних форм роботи з курсу: сольфеджування, музичного диктанту, аналізу (слухового і теоретичного), співу з акомпанементом і в ансамблі, гармонізації, різноманітних видів письмових творчих робіт. Систематизований матеріал хрестоматій та необхідний до нього методичний коментар дадуть студентам можливість на практиці засвоїти теоретичні положення, викладені в підручнику. Це – «жива» основа для осягання виразових засобів конкретної історичної епохи і художніх стилів.