Хотите получать свежую информацию от сайта "Музыкальная терапия" по e-mail? Зарегистрируйтесь
Приглашаем вас в созданный нами АСТРОМИР. Более 20 лет мы живем в нем, но, вот, появилась возможность раздвинуть его рамки благодаря Интернету, увеличить число соратников и друзей. Будем рады умным оппонентам и - просто умным и пытливым читателям. Мы распахиваем двери АСТРОМИРА для всех!
Австралійські науковці виявили, що музика позитивно впливає на когнітивне здоров’я літніх людей.
Прослуховування музики у старшому віці може зменшити ризик розвитку деменції майже на 40%, йдеться у новому дослідженні, проведеному в Австралії, повідомляє ScienceAlert.
Науковці проаналізували дані 10893 осіб віком від 70 років, які проживали в будинках для літніх людей і не мали діагнозу деменції на момент початку спостережень. Учасників опитали про те, як часто вони слухають музику та чи грають на музичних інструментах.
З’ясувалося, що люди, які постійно слухали музику, мали на 39% менший ризик розвитку деменції протягом трьох років спостереження та на 17% нижчий ризик легких когнітивних порушень. Вони також показали кращі результати у тестах на пам’ять та загальні розумові здібності.
Ті, хто регулярно грав на музичних інструментах, мали на 35% менший ризик деменції, хоча в інших аспектах когнітивного здоров’я значного покращення не зафіксували. Найкращі результати показали учасники, які і слухали, і виконували музику – у них ризик деменції був нижчим на 33%, а ймовірність інших когнітивних порушень – на 22%.
Виявилося також, що рівень освіти впливає на користь від музики: позитивний ефект був найпомітнішим серед людей із вищою освітою (16 і більше років навчання), тоді як у групі з середнім рівнем освіти результати були менш стабільними.
Головна авторка дослідження, дослідниця громадського здоров’я Емма Джаффа з Університету Монаша, зазначила, що музичні активності можуть стати доступним способом підтримки когнітивного здоров’я літніх людей, хоча поки що не можна говорити про прямий причинно-наслідковий зв’язок.
Так от. Все було за тим же сценарієм: коробки, метушня, клітка…
Спочатку поїхав хазяїн. Він там, в Африці, мав облюбувати достойну будку, бррр… будинок, для мене і моїх хазяйок. Забігаючи наперед, скажу, що йому це вдалося на славу. Але якби я ще тоді уявляв які випробування у мене попереду!
Мало того, що майже добу ми провели в літаках, в яких страшно трусило, не було ані води, ані їжі, так ще й, за правилами держави, до якої ми прибули, всі тварини мали пройти через карантин. І який дурень таке придумав? На цілий місяць тебе замикають у кліть, як якогось дикого вовка, годують незрозуміло чим, ще й намагаються якнайбільше продірявити твою шкуру різними уколами! Ні, ще раз я не хотів би туди попасти…
А чого варте пережити нічну грозу в такій клітці, коли блискавки засліплюють все довкола, як сонячного дня! Африканський грім гримить так сильно, що залізні пруття клітки деренчать! Удома я, зазвичай, у негоду лягав на килимок біля ліжка молодшої хазяйки. А в клітці куди сховаєшся?
Взагалі, не один сивий волос у хвості я отримав, поки закінчився цей карантин. Признаюся чесно, були хвилини, коли я боявся, що мої господарі мене залишили. Але чому це треба було робити в якійсь Африці? Тут щось не так. І я намагався не думати про погане і чекати що ж буде зі мною далі.
А через місяць приїхав любий хазяїн з моїми улюбленими хазяйками, і мої муки закінчилися. Як я зрадів! Я навіть дозволив загнати себе знову в клітку (скажу чесно: мене там всі боялися). А коли побачив біля воріт знайомі обличчя, то просто очманів від щастя і почав гавкати, скулити, махати хвостом. Та що там казати! Якби собаки вміли плакати, то я б плакав від щастя.
Потім мене повезли в наш дім. Я вже писав, що мені він дуже сподобався. У мене з’явилася робота. Нормальна робота для такого собаки, як я. Будинок, прилеглий двір – все це було в моєму веденні. І жодних повідців! Хочу – на вулиці полежу, хочу – по травичці потопчусь, а вже під час обіду і вечері можна було посидіти в будинку біля хазяйського столу. Тим паче, що інколи мені перепадало що-небудь смачненьке. Знову ж таки, в будинку повно килимів, на яких можна полежати і погризти кістки. Правда, кістки мені перепадали нечасто. Після цього страшного карантину у мене порушилася робота шлунку, і мені доводилося сидіти на спеціальній дієті. Їжа не дуже смачна, але моя старша хазяйка завжди суворо виконувала рекомендації ветеринара. Отже, вимушений був миритися.
Понад усе я полюбляв лежати біля вхідної хвіртки у двір, де добре була видно вулицю. І ось одного дня я побачив на травичці… кого б ви думали? Сіру кішку! Це ж треба було приїхати до Африки, щоб і тут зустрітися зі своїми ворогами! Довелося «поговорити» з кішкою відверто. Я її, зухвалу морду, просто попередив, щоб вона в мої володіння і носа свого не сунула. Бо розірву на дрібні шматочки. Не знаю, що ця кицька там зрозуміла. Може вона, як іноземка, моєї мови зовсім не знала. Але я її чесно попередив.
І ось, одного разу, коли я дрімав на сонечку, мій ніс розбудив мене, учувши знайомий неприємний запах… Ґвалт! Я схопився відразу на всі чотири лапи! І не дарма. Ця дурна сіра африканка вирішила-таки заглянути до нас у двір. Їй, бачте, тут зручніше робити свої котячі справи! Свого саду нема чи що? Нахабство яке! Ну, я їй і показав! Ні, звісно я розумію, що іноземних кішок краще не чіпати, щоб не було міжнародного скандалу. Але що поробиш зі своїми собачими інстинктами? Ні, я її не загриз, я просто загнав її на дерево і просто сів її охороняти. І охороняв цілий день. Навіть у дім не просився. Я розумів, яка це відповідальність! Вже не знаю чим би це все закінчилося, якби пізно увечері мене не забрали з вулиці. Звичайно, кішка скористалася моєю відсутністю. Але більше я її в нашому дворі не бачив. Отже, зрозуміла мене іноземка і без знання мови. Та хай би спробувала б вона не зрозуміти! Довелося б пояснювати по-іншому. Могла б залишитися і без хвоста, сіра мордяка.
Друзі! Слухаємо та розповсюджуймо українське. Зараз, в важкі часи для України, вірші – думоформи допомагають людям, як молитви! Не шкодуйте добрих слів та лайків, друзі! Повірте, вірші теж пишуться не водою. Поет пропускає всю біль Буття через свою душу і молиться віршами за всіх, хто на стороні Світла! Моя щира дяка автору музики, другу та Поету, Альберту Гуревичу, який дає музичні крила моїм віршам. Ваша підтримка надзвичайно важлива та надихає нас на нові творчі досягнення.
Ну, ось. Дитинство минуло, закінчилися й курячі лапки на сніданок. Настав час повертатися на батьківщину. Звичайно, дім є дім. Та все ж таки…
Я часто згадував своє привільне і сите життя за кордоном. А потім втягнувся і звик ходити на прогулянку двічі на день: вранці і ввечері. А решту часу сидів у кімнаті, не бачачи білого світу. А що, хіба не так? Балкон засклений, п’ятий поверх, ні про яких кицьок і гадки немає. Їх просто не видно з такої висоти та крізь маленькі шпарини між дошками.
Щоправда, від полювання на цих невірних я ніколи не відмовлявся. А у нашому під’їзді, двома поверхами нижче, жили кішки. Жінка була «котячою мамою». У неї був справжній котячий притон. Здавалося, що всі кішки, пробігаючи мимо, заходять привітатися у цю квартиру. Ну, звичайно, я не міг допустити такого неподобства. Я, як єдиний пес нашого під’їзду, не втрачав нагоди навести порядок. Хазяйки мої, як виявилось, були противниками таких віроломних нападів. З повідця мене не спускали, і я міг лише клацати зубами і гавкати, узрівши ненависних пухнастих ворогів. Що сказати? Дарма люди довіряють цим хитрим створінням. І ось чому.
Одного дня ми утрьох спускалися гуляти на вулицю. Я, натягнувши повідець, мчав попереду всіх. Раптом я почув таке знайоме шипіння… Ну, тепер-то я до тебе доберуся! Так мені цього кортіло, аж слинки потекли. Звичайно, як завжди, зробити мені нічого не дозволили. Маленька хазяйка, намотавши повідець на руку, стримувала мої собачі емоції, а старша вирішила взяти налякану кішку на руки і винести її на вулицю. “Що ти робиш?” – хотів закричати я, але вийшло: “Гав, гав!”.
Кішка злякалася і, вирішивши, що головний винуватець її лиха – це моя хазяйка, вдарила її лапою з випущеними кігтями по вуху.
«Бачиш кому ти довіряла?» Дайте мені дістатися цієї тварюки, і я покажу на що здатний! Я щодуху рвався з повідця на захист хазяйки. З роздертого вуха хазяйки цівкою потекла кров. «Лише пустіть мене до цієї кішки! Ох, я їй задам!»
Знову мене не зрозуміли, не пустили. Я думав, що, може, хоч тепер велика хазяйка змінить своє ставлення до цих хитрих чудовиськ, але, на жаль, моя мрія не збулася. Вухо замазали зеленкою і забули про все те, що сталося. А ви кажете, що господарі завжди розуміють своїх вихованців! Це вони так думають. А насправді все зовсім не так.
Ось вам ще приклад. Якось взимку мої хазяйки вирішили покататися на санчатах. Мене теж узяли на прогулянку. На вулиці тільки-но випав пухнастий сніг. Ніс дражнило морозне повітря. Спочатку моя старша хазяйка катала на санчатах молодшу, а потім – навпаки. Мені подобалося бігати з ними наввипередки. Всім було весело. А потім раптом люди вирішили, що я мало беру участі у грі і запропонували мені стати на якийсь час конем. Запрягли мене в санчата і нумо гукати: «Вьо-о-о!».
По-перше, я конячої мови не знаю, а по-друге, чого це я раптом повинен їх возити? Звичайно, я розсердився. А що б ви зробили на моєму місці? Який же я кінь?
Загалом, мотузка в санчат була довга, і я, розвернувшись, підбіг до старшої хазяйки ззаду і вкусив її за спину. Точніше, за куртку. Зуби у мене були гострі, і дірка вийшла відмінна. А що? Хай знають, як з собаки робити незрозуміло кого! Проте, не дуже мене й сварили. Так, покартали трошки і все. Але мені було прикро.
Та все ж, я думаю, люди мене люблять. Узяти хоча б два випадки, коли я лежав при смерті, укушений ядовитими кліщами. Я не міг поворушити навіть хвостом! Все моє тіло знемагало від болю. Взагалі-то, собаки рідко одужують після такої хвороби, але мій міцний організм та турбота господарів зробили свою справу. Я знову встав на лапи.
Та все ж не будемо про сумне.
Якось у розмові моїх господарів я почув слово «Африка». Воно мені було знайоме, лишень одразу я ніяк не міг пригадати, де міг його чути. Мої хазяйки виголошували «Африка» з якимось острахом в очах. Чи не та, часом, це країна, де собак їдять? Моя шерсть встала дибки від таких думок. І тут я пригадав. Ну, звичайно ж, Африка – це країна з книжки про доктора Айболіта! Там живуть мавпочки, бегемотики і страшні крокодили.
Відразу спливло в пам’яті дитинство. Я тоді був зовсім малим щеням, моїй молодшій хазяйці було трохи більше п’яти років. Вечорами велика хазяйка перед сном читала маляті різні книжки. Я теж любив слухати казки. Я приходив і лягав біля ліжка. Морду – на передні лапи. Очі у мене були завжди закриті. Хай думають, що я сплю. А я все уважно слухав. Хіба мало що в житті згодиться? Ось і згодилося…
Схоже, що шлях нас чекав у країну мавп і крокодилів.
Вчені з’ясували, що музика допомагає зменшити стрес і покращує самопочуття пацієнтів з деменцією. Вона може стати важливою частиною лікування людей з цим діагнозом.
Про це йдеться у дослідженні Національної служби охорони здоров’я Великої Британії (NHS), опублікованому в журналі Frontiers in Psychiatry, пише ScienceDaily.
Вчені кажуть, що пацієнтам із деменцією, які переживають сильний стрес, потрібні додаткові способи підтримки, окрім психотропних ліків, і музична терапія може стати однією з ефективних альтернатив.
Тому дослідники з Університету Англії Раскіна (Anglia Ruskin University) разом із лікарнями NHS у Кембриджі та Пітерборо протестували музичну терапію, що зветься MELODIC, у двох відділеннях для людей з деменцією.
Під час дослідження музичний терапевт був частиною команди, що доглядає за пацієнтами. Він проводив спеціальні музичні заняття і розробляв персональні музичні плани для кожного хворого. Музична терапія могла включати спів, гру на інструментах або прослуховування музики. Терапевт також підказував родині чи опікунам, як використовувати музику в повсякденному догляді за людиною з деменцією.
Результати дослідження демонструють покращення якості життя пацієнтів і зменшення симптомів стресу та розгубленості. Однак рівень їхньої збудженості також підвищився.
Також науковці наголошують, що під час музичної терапії не виявлено жодних побічних ефектів. Це важливо, бо подібних досліджень у психіатричних відділеннях, які працюють з людьми з деменцією, поки що дуже мало.
Доктор Бен Андервуд, директор з досліджень у CPFT і почесний психіатр, пояснив:
“Іноді пацієнти з деменцією настільки дезорієнтовані та пригнічені, що їх доводиться госпіталізувати задля їхньої ж безпеки. Але справлятися з їхнім дистресом у відділенні – складне завдання як для самих пацієнтів, так і для їхніх рідних і персоналу”.
Наомі Томпсон, головна дослідниця з Кембриджського інституту музичної терапії при Університеті Англії Раскіна, пояснює, що люди з деменцією у психіатричних лікарнях часто переживають сильний емоційний тиск, і медичний персонал змушений працювати в складних умовах, намагаючись організувати безпечний, проте людяний догляд.
“Наше дослідження показало обнадійливі результати і, що особливо важливо, підтвердило, що метод MELODIC можна ефективно застосовувати навіть у складних умовах. Він може стати альтернативою психотропним лікам для допомоги пацієнтам у сильному стресі”, – каже науковиця.
Щоб розробити музичну терапію MELODIC, дослідники опитали 49 людей – медиків, пацієнтів і членів їхніх родин. Вони розповіли про свій досвід боротьби зі стресом і використання музики у повсякденному житті. Отримані висновки стали основою для створення методу, який згодом описали у журналі “Геріатрична психіатрія”.
Важливо, що цей підхід був не тільки ефективним, а й доступним: послуги терапевта коштували близько 2 025 фунтів (113 563,40 грн) на місяць, а обладнання – 400 фунтів (22 432,28 грн). Це означає, що модель можна легко масштабувати і застосовувати в інших лікарнях.
Раніше ми писали, що деменція рідше зустрічається у молодших поколінь.
Дослідження підтверджує: музика не просто хобі, а ефективний спосіб підтримувати здоров’я мозку
Регулярні заняття музикою у похилому віці можуть стати ефективним способом збереження пам’яті та захисту мозку від вікових змін. Такого важливого висновку дійшли дослідники з Кіотського університету, одного з найстаріших та найпрестижніших навчальних закладів Японії. Результати цього дослідження, що відкриває нові горизонти в розумінні нейропластичності мозку людей похилого віку, були опубліковані в авторитетному науковому журналі Imaging Neuroscience (ImNeuro), повідомляє «Главком».
У масштабному експерименті взяли участь добровольці у віці близько 70 років, які раніше не мали музичної освіти. Вчені розділили учасників на дві групи: перша продовжувала освоювати музичний інструмент протягом трьох років, тоді як представники другої групи припинили музичні заняття вже через кілька місяців після початку дослідження.
Через чотири роки всі учасники пройшли комплексне обстеження, що включало оцінку когнітивних функцій та магнітно-резонансну томографію (МРТ) головного мозку. Результати виявилися вражаючими.
У людей похилого віку, які продовжували регулярно грати на музичних інструментах, пам’ять збереглася на колишньому рівні, тоді як у тих, хто припинив заняття, спостерігалося природне вікове зниження когнітивних функцій. Особливо цікавим виявилося те, що у «музикантів» було зафіксовано підвищену активність мозочка – структури, що відповідає не тільки за координацію рухів, а й за обробку сенсорної інформації.
Ще одним важливим відкриттям стало те, що регулярна гра на музичних інструментах запобігала зменшенню обсягу сірої речовини в області мозочка. Сіра речовина, що є головним компонентом центральної нервової системи людини, містить тіла нейронів – клітин мозку, відповідальних за передачу нервових імпульсів та обробку інформації.
Нагадаємо, американські дослідники визначили конкретний момент, коли клітини нашого мозку починають деградувати, а мислення людини погіршується. Цей вік, за результатами сканування мозку та тестів, проведених серед 19 300 осіб, у середньому становить близько 44 років.
Так от. Як ви знаєте, собаки бувають дворові, або дикі – це ті, що живуть на вулиці, і домашні – ті, які живуть у будинку. Я, наприклад, яскравий приклад домашнього собаки. А якщо я домашній собака, то чому я повинен спати на підлозі? Так я міркував, лежачи на килимі в кімнаті. Адже люди сплять на м’яких ліжках, чим же я гірший? Я такий же член сім’ї, як і вони.
Отже, коли господарі кудись всі пішли, я вирішив пробратися у спальню і трішки полежати на їхньому місці. А чому б ні? Як мені там сподобалося! М’яко, затишно, немає жодних протягів. Лише спати і спати. Що я і зробив.
Звичайно, я не почув як мої господарі повернулися додому. І не відчув навіть як вони увійшли до спальні. Я схопився від гучного окрику моєї великої хазяйки: «Це ще що таке? А ну, геть звідси!»
Хто тут не злякається? Я схопився зі своєї лежанки і, загрібаючи sз собою покривало, зіскочив на підлогу. «Потрібно швидше сховатися!» – гарячково працював мій мозок. Більш усього я боявся, що хазяйка візьме віник, але, здається, обійшлося…
І все ж таки, яка несправедливість! А ще кажуть про рівність! Яка ж тут рівність, якщо я не лише не маю права мати таке ж ліжко, як у моїх господарів, але не можу просто полежати на їх ліжку?! Моєму обуренню не було меж. Наступного разу я…
Що я зроблю наступного разу я одразу не придумав, а потім мене наче осінило. Я повинен облюбувати собі гідне місце, а щоб ніхто не сумнівався, що воно моє, як всі грамотні собаки, я поставлю на ньому свою мітку. Чудово!
Наступного разу, за відсутності хазяїв, я забрався на їх ліжко, полежав, потерся об всі кутки, підняв лапку і написав «моє». Потім все ж вирішив, що ця мокра пляма якось впадає в очі. Можливо, не варто так вже відверто кидати виклик людям? Тому я знову заліз на ліжко й акуратно згріб покривало до купи. Ось тепер в самий раз. Здається, не так помітно.
Який я був наївний! Це мені здавалося, що нічого не розкриється, а вийшло зовсім навпаки. Ох, цього разу зі мною «розмовляв» мій хазяїн. І вже не віником, а ключкою. Знаєте, така дерев’яна палиця для гри в хокей?
Ну ось. Розмова в нас вийшла не дуже приязною, чого вже там. Ми наговорили один одному купу неприємностей. Чи варто тепер згадувати? Всяк бувало. Загалом, я подумав і вирішив для себе, що на м’якому килимі спати зовсім не так вже й погано – знаєш, що нижче за підлогу нікуди не впадеш. Не те що з ліжка.
Не даремно в людей є такий крилатий вислів «життя собаче». Щось в цьому є. Я думаю, що в старості обов’язково почну писати книгу (сподіваюся, з вашою допомогою) про проблему господарів і вихованців. Мій досвід спілкування з людьми, напевно, буде корисний для молодих цуценят. Вчитися бажано на помилках інших. Так, здається, кажуть люди?
До речі, про помилки. Хто їх не здійснював? Особливо в дитинстві. Мені пам’ятний один такий випадок. Хай він послужить наукою для молодих собак, які пробують на зуб все, що погано лежить.
Так от, одного дня мої хазяйки, поспішаючи, залишили на видному місці якісь яскраві пакетики, зовсім маленькі, але дуже привабливі. Що ж це таке? Мені тоді здавалося, що все придатне для їжі та смачне. Значить, треба покуштувати.
Я взяв у зуби пару пакетів і приніс їх на килим. Спочатку мені ніяк не вдавалося їх розгризти, а потім я вмудрився розкусити один з них. Фу, яка ж гидота була в цьому пакеті! Мерзенна на смак і запах! Мені одразу захотілося попити води. Побіг я швиденько на кухню, занурив морду в миску з водою і раптом… остовпів. З моєї пасті пішли якісь бульбашки. Чим більше я прагнув їх облизати, тим більше вони надувалися. Ото жах! Та що ж це таке? Якась отрута? Треба було щось з цим робити! Я знову помчав у кімнату і почав тертися мордою об килим. Мені стало страшно. А раптом я помру? Це в розквіті своїх собачих сил!
Не знаю, чим би це все скінчилося, якщо б не повернулися мої хазяйки. Спочатку вони, дивлячись на мене, не зрозуміли, що сталося, а потім дружно зайшлися сміхом. І що тут смішного, коли я ледь не помирав?
Виявляється, вміст тих пакетів, називався шампунем. Це те, чим люди миють свою шерсть, бррр, даруйте, волосся. Добре, що все обійшлося.
Слід сказати, що цей урок не минув для мене дарма. Я перестав гризти все, що трапиться. І як бачите, живий дотепер. Чого і вам бажаю.
Та все ж, ви мене не забувайте. Знаєте, як інколи хочеться побалакати, позгадувати минулі часи, свою молодість…
Тому, якщо у вас буде для мене гостинець, приходьте, не соромтеся. Я буду радий нашій зустрічі. Ну, а зараз, гав-гав, мені час. Потрібно чесно заробляти свою їжу.
