Хотите получать свежую информацию от сайта "Музыкальная терапия" по e-mail? Зарегистрируйтесь
Приглашаем вас в созданный нами АСТРОМИР. Более 20 лет мы живем в нем, но, вот, появилась возможность раздвинуть его рамки благодаря Интернету, увеличить число соратников и друзей. Будем рады умным оппонентам и - просто умным и пытливым читателям. Мы распахиваем двери АСТРОМИРА для всех!
я слухаю Баха і дощ і дощ нескінченний як небо і Бах нескінченний як небо і першим спиняється дощ а Бах все струмує з небес
і я напишу вам вірші про те як я слухаю Баха про те як я слухаю небо і небо все ллється і ллється і світ набухає струмками у тіло води велетенське у сни океану бездонні в безсонні глибини його
і я напишу вам вірші про те як ми слухаєм Баха ми слухаєм шепіт дощу – і першим спиняється дощ і тихі промови струмків – й річок, простягаючих руки й промови стрімких водоспадів – які ж в них високі трибуни і рокіт риторик морів – а небо все ллється і ллється а сумою всіх голосів – – а небо все ллється і ллється космічний огром океану і всесвіту відгук нечутний мовчання – те, котреє Бог
й людське щось тихенько дзюркоче хоча ще звучати не вміє..
знаю, що тягне пірнути на дно і заритися там у намул, знаю, що сил не стає, що пісок накриває поволі, знаю – чекання стає перед очі і лупить впритул і ніжність твоя наче кит, викинутий на суходолі, і радість твоя – то дрібна звірина, а не впертий вожак і правда твоя, наче кат, не приймаючий адвоката, знаю – не хочеш піднятися з дна ні на звук, ні на знак, засипаючи мокрим намулом стрілу циферблата, але ніхто не промовить за тебе найважчі твої слова і ніхто не пірне на дно оцінити твої печалі, якір відвязуй з чужих сердець, вибирайся, давай попри те, що ніхто тебе не чекає десь на причалі, і коли ти виринеш всім на зло, тим, що там на дні, і коли ти випливеш звідси, набравшись води і солі, і коли ти прийдеш до себе, то на твоїм вікні ти зустрінеш велику тишу, як хліб на престолі вкраєш її кавалок, зап’єш туманом як молоком, на червоно заплачеш, на босо підеш травою і почуєш як Хтось летить над тобою листком чи жуком і шепче молитву над твоєю мокрою головою…
Бразильські науковці навчилися знищувати COVID і грип звуковими хвилями
У лабораторії ультразвук буквально розривав вірусні оболонки, роблячи патогени неактивними.
Дослідники з Університету Сан-Пауло в Бразилії заявили про перспективний спосіб боротьби з вірусами за допомогою звуку. Як повідомляє Science Alert, gід час лабораторних експериментів ультразвукові хвилі змогли пошкодити та зруйнувати оболонки вірусів SARS-CoV-2, який викликає COVID-19, і грипу H1N1, фактично позбавивши їх здатності заражати клітини.
Для дослідження вчені використовували медичне ультразвукове обладнання з частотами від 3 до 20 МГц. За словами авторів роботи, звукові хвилі створювали мікроскопічні вібрації, які входили в резонанс із вірусними частинками. У результаті оболонка вірусу деформувалася і буквально руйнувалася.
Дослідники порівнюють цей процес із вибухом попкорну. Як пояснив фізик Одемір Мартінес Бруно, сферична форма багатьох вірусів дозволяє їм особливо ефективно поглинати енергію ультразвуку. Через це всередині вірусної частинки накопичується енергія, що зрештою призводить до розриву її структури.
Після обробки ультразвуком вірус SARS-CoV-2 практично втрачав здатність інфікувати клітини у лабораторних моделях. При цьому температура та хімічний склад середовища залишалися стабільними, що свідчить про відсутність побічного термічного чи хімічного впливу на навколишні тканини.
Вчені підкреслюють, що метод принципово відрізняється від традиційної стерилізації ультразвуком через кавітацію, коли низькочастотні хвилі руйнують усе підряд – і віруси, і тканини. У новому випадку використовується саме акустичний резонанс, який діє вибірково на вірусні оболонки.
На думку авторів, такий підхід може виявитися перспективним навіть проти нових мутацій вірусів, оскільки мішенню є не окремі білки чи генетичні механізми, а сама фізична структура вірусної частинки. Команда вже почала дослідження щодо можливого застосування технології проти інших вірусів.
Давно я щось не поринав у спогади. Та й минуло вже два роки, як я зі своїми господарями повернувся додому. Тобто, зовсім додому. На Батьківщину. І слава Богу! А то мені вже ці польоти-перельоти добряче набридли.
Я ось вам розповім, як ми добиралися в Україну. Мої господарі так часто й яскраво всім описували свої пригоди, що я напам’ять можу повторити їхню розповідь. Отже, по порядку.
Якось випадково вийшло, що хазяїн купив квитки на літак в такий день, коли місяць був повний і круглий. Мої родичі – вовки – в цей час люблять ночами підвивати, задерши догори морду. Я, чесно кажучи, теж у повний місяць дещо не в собі. Відразу в домі з’явилася моя похідна клітка. Мене стали привчати до неї, ховаючи пригощання всередині. Та я-то вже все зрозумів, отже, коли прийшов час «завантажуватися», не чинив особливого опору.
Мене відправляли за день до відльоту господарів. Це такі правила. Треба сказати, що собак за кордоном поважають. Можна сказати, розуміють і піклуються. Принаймні, я летів на двох літаках і ночував у спеціальному собачому готелі. Ну, а як же! Не сидіти ж мені добу в клітці у багажному відділенні!
А наступного дня увечері відлітали мої господарі. Ось їм і дісталося. По дорозі до аеропорту почав протікати бензин з машини. Вже не знаю, що там сталося, але, як висловилася моя хазяйка, цілком вірогідно, що цей бензин міг «бабахнути». Добре, що сталася ця неприємність недалеко від бензозаправки. Машину абияк доштовхували, викликали іншу. Час ще дозволяв.
Але і в аеропорту сталася непередбачена обставина: виявилася несправність на крилі літака. Якби мені довелося летіти на такій «тарантайці», ніколи б не погодився. Опирався б усіма чотирма лапами. Я думаю, що господарі теж переживали з цього приводу, але і залишатися не могли – я ж вже був у іншій країні. Я їх чекав! Не могли ж вони кинути мене в такий скрутний момент!
Літак лагодили години дві-три. Весь цей час мої господарі не знаходили собі місця. Що робити і як бути зі мною – їх єдиним і улюбленим собакою? Нарешті, виліт все-таки дозволили. Лише тепер вийшло, що на другий літак господарі вже спізнилися. Довелося їм сидіти тепер уже в іншому аеропорту іншої країни, переоформляти свої авіаквитки на інший рейс в Україну.
А я прибув за місцем призначення вчасно. Тільки забрати мене було нікому. Я тоді ще не знав усіх подробиць і був дуже на всіх злий. Навіть від запропонованої мені співробітниками аеропорту води відмовлявся і гарчав.
Як незатребуваний вантаж, мене замкнули в клітці на складі. Коли прилетіли господарі, склад вже закрився на ніч, отже випустити мене на волю можна було лише вранці. Оце так! І що ж було робити бідному собаці? Померти в цій клітці?! З цього приводу ще раз хочеться пригадати добрим словом мого хазяїна. Він швидко зі всіма розібрався і навів лад. Вночі мене, нарешті, випустили.
Як я стрибав з радості! Як радів всім своїм близьким двоногим! Я вдома!!! Так… Звичайно, є мені що пригадати та іншим розповісти. Зараз зір і слух мене трохи підводять, але ніс і досі молодець. Лише учує запах хвостатої, так кров одразу в мені розбурхується, і я, як в минулі часи, несуся за своїм лютим ворогом – сірою кішкою!
Так от, приїхали ми, виявляється, до Індійського океану. Я його, звичайно, бачив лише з гори, на якій стояв наш тамтешній будинок. У мене з дитинства до води відраза. Хоч калюжа, хоч океан. Однаково мокро.
Не знаю як моїм господарям, а мені там не дуже сподобалося. По-перше, мене посадили на ланцюг біля вхідних дверей у наш котедж. Якби хоч ланцюг був пристойним, а то якийсь мотузок, який постійно за що-небудь чіплявся, якщо я починав ходити по двору. А, по-друге, в цьому дворі жила маленька такса, яка не могла спокійно повз мене пройти, щоб не гавкнути або не куснути. Я, собака вихований, розумів, що поводитися з господарськими вихованцями потрібно відповідно. Але, якщо чесно, то інколи навіть зуби свербіли хапнути разок цю плюгавицю. Так вона мені осточортіла!
Мої господарі цілими днями пропадали чи то на пляжі, чи то на екскурсіях. Я так радів, коли увечері вони поверталися додому, і ми проводили час разом! Гуляли по саду, сиділи біля басейну. Хочу додати, що наш номер був зовсім невеликим: три ліжка і три тумбочки, холодильник і маленький столик. Одна стіна була скляною, там же були вхідні двері, а вікон взагалі не було. Ну, справжня собача будка!
Першої ж ночі ми влаштували маленький розгардіяш для всіх мешканців. А діло було так. Після дороги всі були дуже втомлені. Хазяїн більше за всіх. Адже він за кермом провів цілий день. Тому лягли спати рано. Хазяїн вже дрімав, а мої хазяйки читали розумні книги. Не розумію, яке задоволення розглядати якісь зшиті листи паперу і відгадувати про що там говорять? На жаль, не все нам, собакам, зрозуміло з людського життя. Даруйте, я відволікся…
Так от, хазяйки читали, а потім старша вирішила попити чаю. Включила чайник. А далі, я пам’ятаю, щось стрільнуло, і зникло світло. Стало зовсім темно. Я чув з розмови, що вибило якісь пробки. Правда, мені не зовсім було зрозуміле хто, кого і навіщо вибив. Хазяйки, зітхнувши, уляглися спати. І я задрімав.
А вночі почув підозрілий шерех – хтось десь ходить. Звідки ж мені було знати, що моїм хазяйкам не спалося, і вони вирішили відкрити пляшку води. Чи то це я так чутливо спав, чи вони пробку відкручували надто гучно, але від несподіванки я схопився і почав, як і належить сторожовому собаці, відчайдушно гавкати! Краєм вуха я чув, що хазяйки мені наказували заспокоїтися, але як тут заспокоїшся, якщо я точно чув незрозумілий звук. Отож, прокинувся хазяїн. Підбіг до вікна і почав вдивлятися в темряву. Мало хто чужий там може ходити! Ще і світло включити нема як. Темінь така, хоч очі виколи! Я розумів хазяїна. Адже у нього немає таких очей, як у мене, які й у темряві добре бачать. Потім всі знову вляглися. Я заспокоївся і не гавкав, лише, схоже, всіх сусідів ми точно розбудили. Крізь тонкі стінки будиночка було чутно чужі невдоволені розмови.
Вранці мої хазяйки розповідали хазяїнові, як все було: погасло світло, і вони в потемку не могли нічого знайти, а Лайф, мовляв, тобто я, розгавкався і розбудив увесь будинок. А потім вони дружно сміялися. Я все переживав, чи не з мене вони так сміються, але потім, коли мене погладили по голові, зрозумів, що я поводився, як належить. Видно, просто настрій у моїх господарів був гарний.
Побули ми на океані декілька днів, а потім знову зібрали всі речі, сіли в машину і поїхали назад. Коли мене випустили у двір нашого будинку, я був просто щасливий! Недаремно люди говорять, що в гостях добре, а вдома краще. Тепер я їх дуже добре розумію.
