Вчені з’ясували, що музика може змінювати емоційний тон спогадів: деталі

Спогади, пов’язані з музикою, часто мають прив’язку до подій з минулого. Під час прослуховування музики активізуються ділянки мозку, відповідальні за емоції та пам’ять.

Але команда вчених встановила, що музика також може змінити вже наявні спогади. Науковці припускають, що завдяки музиці можна впоратися з важкими спогадами, повідомляє Neuroscience News.

Те, що саундтреки здатні змінити сприйняття сцен у фільмах, відомо давно. Але чи може музика внести нові емоційні елементи у сформований спогад? Щоб з’ясувати це, науковці провели триденний експеримент.

У перший день учасники вивчали напам’ять серію коротких, емоційно нейтральних історій.

Наступного дня вони згадували ці історії, слухаючи позитивну чи тривожну музику або тишу. Під час прослуховування вчені фіксували мозкову активність учасників.

В останній день їх попросили знову пригадати історії, але цього разу без музики.

Коли учасники слухали емоційно насичену музику, пригадуючи нейтральні історії, вони з більшою ймовірністю включали в оповідь нові емоційні елементи, які відповідали настрою музики. Наприклад, нейтральні історії, згадувані з позитивною музикою на тлі, пізніше запам’яталися як більш позитивні, навіть коли музика вже не звучала.

Вчені вирішили також зафіксувати активність мозку під час пригадування історії під музику. Науковці побачили посилення активності в мигдалеподібному тілі та гіпокампі – областях, відповідальних за обробку емоційної пам’яті. Ось чому пісня, пов’язана з важливою життєвою подією, може здатися такою потужною – вона одночасно активує зони обробки емоцій і пам’яті.

Дослідники також побачили докази міцного зв’язку між частинами мозку, що обробляють емоційну пам’ять і залучені до візуальної сенсорної обробки. Це свідчить про те, що музика може вносити емоційні деталі в спогади, поки учасники візуально уявляють історії.

Негативні спогади у людей з депресією чи посттравматичним стресовим мають велику силу. Ретельно підібрана музика може допомогти переосмислити ці спогади в більш позитивному ключі та зменшити їхній негативний емоційний вплив з часом.

Це також відкриває нові можливості для вивчення музичних втручань при лікуванні депресії та інших психічних розладів“, – зауважили вчені.

Науковці зауважують, що музика, яку ви слухаєте під час повсякденних справ, може непомітно впливати на те, як ви пам’ятаєте ці події в майбутньому.

https://life.pravda.com.ua/society/vcheni-z-yasuvali-shcho-muzika-mozhe-zminiti-emociyniy-ton-vashih-spogadiv-305287/







ЦІЛИТЕЛІ ДУШ

Юджін Папуша

АНТИПОДИ

Комусь в серця летить шрапнель…
В когось є сумочка Шанель…

Хтось ліг в снігах серед ланів…
Хтось сяє дупою з Мальдів…

Серед руїн комусь геть зле…
Десь курви п’ють «Курвуазьє»…

Хтось затискає турнікет…
Комусь понти – пріоритет…

Донатить хтось всі копійки…
Жирує хтось в такі віки…

Хтось захищає цілий Світ…
Хтось краде навіть у сиріт…

В когось снарядів геть нема
з-за тих кому рідня – тюрма…

Та є останній тим патрон –
кому не писаний закон…

В когось згорів останній крам….
Комусь життя – універсам…

То нагадаю сукам всім:
В кінці чекає вас касир!



ЦІЛИТЕЛІ ДУШ

АЛЛА  ЗАЙЦЕВА

Крижинок сріблясте мереживо

Вкриває пухнастою ковдрою,

Збирає намети болю

та гіркоти з душі.

Тендітний дотик крижинок

Розвіює сум і тривогу,

Лагідно й ніжно шепоче

Зворушливу казку зими.

І тануть в моїх долонях

спогади темної ночі,

що прийняли свою долю –

тихо сльозами зійшли…

5.12.2021р.



ЦІЛИТЕЛІ ДУШ

Ірина Побережна

СНІЖНИЙ ТАНЕЦЬ

Велика темна хмара сизою плямою закрила горизонт. Здавалося, ще небагато – і вона обрушить на землю всю свою невдоволеність.

– Мабуть, невдовзі засніжить. Поглянь, доню, як небо напружилося. І похолоднішало як! – Жінка накинула на голову каптур пальта, сховавшись від пронизливого вітру.

– Невже, сніг? – п’ятирічна Тетянка підняла вгору свої допитливі оченята.

Хмара нестримно наближалася,  і дівчинка недовірливо оглядалася навколо в очікуванні білих сніжинок.  Чомусь не вірилося, що сніжинки почнуть падати з цієї злої хмари. Адже сніг – це радість, а хмара Тетянці не подобалася.

***

– Скоро ми станемо справжніми сніжинками! Як чудово! Ми зможемо нарешті полетіти куди душі завгодно! Ми будемо вільні! – радісно дзюрчала маленька крапелька води своїй сестричці.

– Не знаю… Чи так скоро? Я чула, як мама Хмара казала про мороз. Якщо Святий Миколай поділиться своєю силою, ми відразу подорослішаємо й одягнемо нарядні крижані плаття з незвичайними дивовижними візерунками. Ось тоді…

-Ой, скоріше б! А ти знаєш, що перші сніжинки вміють виконувати бажання людей? Як це цікаво! Я вже бачу щасливі очі маленької дівчинки…

Крапельки,  взявшися за руки, закружляли у танці, запрошуючи повеселитися своїх подруг. До них прибилася нова крапелька і одразу ж заледеніла, прикрасивши маленьку сніжинку дивовижною гілочкою. Потім ще одна…

Сніжинка красивішала на очах. Зовсім поряд народилася ще одна сніжинка, сяючи своєю неповторною красою. Її крижані грані, немов тонке мереживо, віддзеркалювали сонячне світло, заломлюючи промінь на сім кольорів веселки.

Розстарався Святий Миколай. Не поскупився. І Хмара якось подобрішала. Розкрила свої обійми – і полетіли по небу її снігові діти, вкриваючи землю і дерева пухнастим зимовим килимом.

А вже як раділи наші крапельки-сніжинки! Підхоплені  легким подихом вітру, вони опускалися на голови перехожих білими пухнастими пластівцями, стелилися на ще зеленій траві, надягали білі шапки на яскраво-червоні ягоди калини. То хіба можна було залишатися байдужим серед такої краси!

***

Таня з мамою вже підходили до будинку, коли щось м’яке і холодне залоскотало кирпатий носик. Дівчинка потерла ніс рукавичкою і тут побачила… свою сніжинку, що летіла у хороводі зі своїми кришталевими подружками.

– Мамо, дивися – моя сніжинка!

– Мені теж, здається, на щоку попала. Ти знаєш, є така вірна прикмета: перший сніг будь-яке бажання виконує. Давай-но, Тетянко, хуткіш загадувати бажання! – посміхнулася молода жінка.

Тетянка задумалася… Потім міцно зажмурила очі. Вона давно мріяла про цуценятко. Просте, звичайне, тільки обов’язково з чорним носиком. І ще – з яскравою плямою на одному вусі. Це цуценя їй якось навіть наснилося. Уві сні Таня кидала маленький м’ячик, а цуценя, перекочуючись на ще товстих і незграбних лапках, хапало іграшку і весело тявкало…

Оксана ніжно поглянула на дочку: «Дівчинко моя рідна! Як же я люблю тебе! І що ти там, моє малятко, цікаво, задумала?»

Зовсім поряд пролунало собаче «Гав!». Біля під’їзду стояв Танін тато:

– Привіт, дівчатка! А я ось до вас з новорічним дарунком. Не знаю, правда, чи сподобається… Може і на поріг нас не пустите, га?

Тато тримав у руках велику сумку, яка дивно ворушилася і з якої несподівано висунулася забавна мордаха і тихенько заскавчала.

Ще одна шестигранна сніжинка впала на чорний ніс цуценяти і розтанула. Це була наша знайома крапелька води, яка так мріяла кого-небудь ощасливити… Щеня солодко позіхнуло, і в його карих очах відбився омріяний теплий килимок і улюблена іграшка… Яскравий гумовий м’ячик…



ЦІЛИТЕЛІ ДУШ

Анна  Волошина

ТАМ, ДЕ ІНШІ …

там, де інші розпочинають війну, будь миром

там, де інші сіють зло, сходь добром

там, де інші створюють галас, будь тишею

там, де інші опускають руки, роби маленький крок

там, де інші руйнують, будуй

там, де інші зводять наклепи, говори слова підтримки

там, де інші цураються, відкривай обійми

там, де інші залипають в екрани, дивись серцем

там, де інші перекладають відповідальність на когось, починай із себе

там, де інші грають ролі, будь справжнім

там, де інші чекають вдалого моменту, цінуй мить

там, де інші прагнуть влади, люби ближнього

там, де інші відкладають все на потім, будь тут і зараз

там, де інші бояться смерті, насолоджуйся життям

там, де інші зневірені в усьому, щиросердно молись

там, де інші блукають наосліп, будь світлом

там, де інші продають совість, зміцнюй дух

там, де інші прикуті кайданами, розправляй крила



ЦІЛИТЕЛІ ДУШ

Бабич Еліна Анатоліївна,

киянка, викладач по класу фортепіано вищої категорії

із 40річним стажем, музичний терапевт, композитор

ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА  В ДИТЯЧІЙ МУЗИЧНІЙ ШКОЛІ

ПІД ЧАС ВІЙНИ

     Інклюзивна освіта в Україні набирає обертів, і це дуже позитивна тенденція. Навіть інклюзия в мистецькій освіті – теж: хоч і маленькими кроками, але рухається.

     Я працюю в дитячій музичній школі по класу фортепіано з дітьми з особливими потребами ще з 2006 року і маю вже певний досвід роботи з такими учнями. Найперше, на чому хочу наголосити: музична терапія для таких дітей дуже корисна і важлива – це рятівний місточок, який дозволяє таким діткам розвиватись, впевненіше відчувати себе в суспільстві.

     В моїй практиці були діти з аутистичними розладами (аутисти), з синдромом Дауна, з вадами зору, з вадами слуху, з вадами мовлення і розумовою недостатністю. Для кожної дитини наші заняття дали позитивний результат. Найголовніше – це оздоровлення, розвиток і набуття більшої впевненості у своїх силах і різнобарвного сенсу свого життя.

     Для цих дітей відкривається новий цікавий досвід, який дає поштовх для розвитку раніше невідомих талантів, можливостей… Це дає відчуття впевненості на рівних з нормотиповими дітьми.

     На уроках ми багато співаємо, що є активною формою музичної терапії, багато слухаємо, рухаємось під музику. І, найголовніше, – діти вчаться самостійно грати на фортепіано двома руками, що запускає зцілюючі  процеси в головному мозку (активуються обидві півкулі мозку) і що є теж активною формою музичної терапії. Після нашої роботи з багатьох учнів знімали інвалідність, покращувалося мовлення, діти ставали більш гармонійними, врівноваженими, покращувалася концентрація уваги, що неймовірно важливо для будь – якого навчання. 

     Ще більшого значення набувають музичні заняття під час війни. Це своєрідна душевна віддушина і для дорослих, а особливо для дітей. В цьому навчальному році у мене 5 новеньких учнів з особливими потребами і, я звернула увагу, що всі вони потребують відчуття захищеності, доброти, ласки, обіймів. Кожна дитинка хоче, щоб її обійняли, погладили по голівці… Робота з такими дітками звичайно кропітка і, іноді, навіть виснажлива, але дуже потрібна і важлива. Тож, інклюзивному навчанню в музичних школах бути!      Маленькими кроками, обережно і наполегливо, рухаємося вперед. Наш народ такий талановитий, музикальний, співучий, тому музика – це наш сакральний код, який неодмінно допоможе зцілювати і загоювати всі душевні, психологічні рани, нанесені страшною бідою, війною. Так що, співаймо, граймо на музичних інструментах, слухаймо хорошу, якісну музику, молімося за наших Воїнів Світла і приближаймо нашу Перемогу Добра над темрявою і злом. Діти – наше майбутнє, тому виховуймо їх на найкращих зразках нашої української музичної культури. А вона невичерпна!



ЦІЛИТЕЛІ ДУШ

Ірина Побережна

ОСІНЬ З ВІКНА ПОЇЗДА

Електропоїзд набирає швидкість. Обираю собі місце біля вікна. Вагон напівпорожній, і мені ніхто не заважає віддатися спогадам.

За вікном пролинають такі знайомі і водночас змінені до невпізнання місця. Ліс якось непомітно скинув свою зелену накидку і причепурився в яскраві шати осені. Ось і галявина, де ми колись збирали ягоди. Тепер тут все змінилося. Зблякла трава, чагарники сіріють голими гілками. Ще молодяться вікові дуби, а клени, немов розпещені модниці, жовтим забарвленням прикрасили свої крони і ваблять нас своєю разючою красою. Вогнем загорілися грона калини, налиті вологою і природною силою. З першими заморозками я обов’язково навідаюся в ці краї, щоб із вдячністю прийняти дари лісу.

Мені здається, я бачу спритну білку, що стрибає з гілки на гілку в пошуках запасів на зиму. Бурий ведмедик, напевно, теж готується до зимової сплячки – поповнює запас підшкірного жиру. Десь я читала, що за кілька тижнів до настання холодів ведмеді намагаються набрати якомога більше жиру, тому і поїдають втричі більше звичайного. А ось ведмедиці взимку народжують по декілька дітей, тому вони майже не сплять у своїй барлозі. Малюки ростуть дуже повільно. Організм матері працює з таким розрахунком, щоб ведмежата були неголодні і зігріті до самої весни. Причому мати-годувальниця знаходиться в барлозі без поживи та води. Як тут не захопитися: все передбачила матінка-природа!

Подумки йду лісом, намагаючись не зачепити розвішане поміж деревами павутиння. Поруч у затишному місці причаїлися павуки–мисливці. Майстерно сплетені ними нитки павутинь покриті крапельками роси, які погойдуються під подихом вітру. Варто безтурботному метелику або жуку потрапити в ці тенета, як роса розсипається смарагдовими бризками, що виграють на сонці.

В сухій траві, піднімаючи капелюшками покривало з соснових голок та обпалого листя, підростають білі гриби, сироїжки. Слід лише терпляче дочекатися теплих осінніх дощів і вирушити на дивовижне грибне полювання з плетеним кошиком і маленьким ножиком. Ще трохи фантазії, і з’явиться відчування неповторного грибного запаху. А як приємно відчути свою близькість з кожною травинкою і п’янким запахом хвої, безтурботно і радісно збігти з сонячного пагорбка у лощину під шурхотіння килима з пожовклого листя!

«Та-та-та», – молотять металеві колеса по рейках, відраховуючи кілометри шляху. Невдовзі за сосновим бором очам відкриється берег річки. Я притуляюсь щокою до скла і з нетерпінням вдивляюся у вікно. Сонячний промінь, визволившись із лісового полону, несподівано осліпив очі. Наче заплутавшись у моїх віях, світло переломлюється на сім кольорів веселки. Ця веселка народжується там, на виблискуючій поверхні води, і спалахує різнобарвним салютом.

Річка уповільнює свій біг, немов запрошуючи помилуватися осінніми краєвидами. Горбисті береги обрамлені схиленими у поклоні гостроверхими вічнозеленими смереками і ошатними вільхою та ясенем. Листяні дерева казкових кольорів створюють феєричну  палітру вересня. Оглядаючи цю неземну красу, я відчуваю себе Алісою в країні чудес. Водна гладінь річки, намагаючись зберегти гаму кольорів, віддзеркалює кожний фрагмент полотна, створеного найталановитішим художником – Природою. Ця картина не може залишити нас байдужими. Вона вабить і зачаровує, нагадуючи про те, яким прекрасним є цей світ і як важливо зберегти цю красу для наших нащадків.

Легкими брижами над річкою пролітає рвучкий вітерець. Змахнули гіллям потривожені клени й осики. Зірвані шибеником-вітром, у легкому кружлянні витанцьовують своє останнє танго листки берези. Вони падають у воду і пливуть жовтими цятками за течією, повторюючи вигини русла. Десь у далеких краях вони знайдуть притулок і прикрасять осіннім «золотом» мілководдя.

Дорога і річка, змагаючись у нерівній гонці, прямують на захід. Я намагаюся охопити очами неповторні принади цього осіннього дня. Попереду крутий поворот річки… Невже лебеді? Краса яка! Горді білі птахи машуть величезними крилами, повільно відриваються від поверхні води і здіймаються над дзеркальною гладдю. Потім знову сідають на воду і, склавши крила, розпочинають вітальний ритуал. Тонкі вигнуті шиї зливаються у боязливому дотику. Із завмиранням серця спостерігаю як лебідь ніжно горнеться до своєї подруги, ледь торкаючись сильним дзьобом її сніжно-білого оперення. Скільки зворушливої турботи і любові! Пройде не так багато часу, і ці величні птахи струнким ключем, підкоряючись віковим інстинктам, вирушать у вирій, долаючи сотні кілометрів небесних маршрутів. Хочеться від душі побажати їм: «Щасливої дороги, вісники світла і кохання!» Попереду у мене ще година шляху безкраїм осіннім простором. На душі спокійно і навіть дещо урочисто. Я ніби зарядилася позитивною енергією землі, наповнилася вщерть радістю і щастям і відчула потребу щедро   поділитися цим багатством з усіма, хто зустрінеться мені на шляху.



ЦІЛИТЕЛІ ДУШ

Ірина Побережна

СЕРПЕНЬ РОЗКИДУВАВ  ЛИСТЯ…

Серпень розкидував

Листя тихенько,

Начебто з осінню

грався легенько.


Жовтою просіддю

Дерева вкриті,

Соком червоним

Калина налита.


Краплі роси

Самоцвітами сяють,

Пташки на південь

Гуртом відлітають.


Вже прохолодою

Ранок стрічає,

День з насолодою

Сонце ласкає.


Золотом стигне

Пшениця в колоссях –

Квіткою вкрасила

Дівчина коси.


Яблука стиглі

Гілляки ламають,

Грона смарагдові

Ягід звисають.


Серпень спішить

Поділитись дарами…

Осінь прийде – 

Задощить над полями…