АЛЛА ЗАЙЦЕВА

Молитва до Бога

З весільних трав зійшла роса,

І новий день відкрив віконце Світу,

Де є лише величний Храм Буття,

Є Боже Світло, чисте Світло!

Я вірю, що настане день і час – ,

І відійдуть зневіра і тривога,

Молитва радості  й любові

Злетить і об’єднає нас!

03.10.2023

АННА  ВОЛОШИНА

в дорозі одне до одного

ми будемо

вчитися

змінюватися

закохуватися

прощатися

страждати

мріяти

розчаровуватися

захоплюватися

сумувати

хворіти

прагнути

зростати

вірити

щоб зустрівшись

у визначений час

за сприятливих обставин

у певному місці

поєднати назавжди

наші тіла, серця та душі

Дослідження підтверджує: музика не просто хобі, а ефективний спосіб підтримувати здоров’я мозку

Регулярні заняття музикою у похилому віці можуть стати ефективним способом збереження пам’яті та захисту мозку від вікових змін. Такого важливого висновку дійшли дослідники з Кіотського університету, одного з найстаріших та найпрестижніших навчальних закладів Японії. Результати цього дослідження, що відкриває нові горизонти в розумінні нейропластичності мозку людей похилого віку, були опубліковані в авторитетному науковому журналі Imaging Neuroscience (ImNeuro), повідомляє «Главком».

У масштабному експерименті взяли участь добровольці у віці близько 70 років, які раніше не мали музичної освіти. Вчені розділили учасників на дві групи: перша продовжувала освоювати музичний інструмент протягом трьох років, тоді як представники другої групи припинили музичні заняття вже через кілька місяців після початку дослідження.

Через чотири роки всі учасники пройшли комплексне обстеження, що включало оцінку когнітивних функцій та магнітно-резонансну томографію (МРТ) головного мозку. Результати виявилися вражаючими.

У людей похилого віку, які продовжували регулярно грати на музичних інструментах, пам’ять збереглася на колишньому рівні, тоді як у тих, хто припинив заняття, спостерігалося природне вікове зниження когнітивних функцій. Особливо цікавим виявилося те, що у «музикантів» було зафіксовано підвищену активність мозочка – структури, що відповідає не тільки за координацію рухів, а й за обробку сенсорної інформації.

Ще одним важливим відкриттям стало те, що регулярна гра на музичних інструментах запобігала зменшенню обсягу сірої речовини в області мозочка. Сіра речовина, що є головним компонентом центральної нервової системи людини, містить тіла нейронів – клітин мозку, відповідальних за передачу нервових імпульсів та обробку інформації.

Нагадаємо, американські дослідники визначили конкретний момент, коли клітини нашого мозку починають деградувати, а мислення людини погіршується. Цей вік, за результатами сканування мозку та тестів, проведених серед 19 300 осіб, у середньому становить близько 44 років. 

Ірина Побережна

СПОВІДЬ  СОБАКИ

3

Гав!

Я вас уже зачекався. А кісточку ви мені принесли?

Ой, яка смачна! Ви вже почекайте, я її догризу…

Так от. Як ви знаєте, собаки бувають дворові, або дикі – це ті, що живуть на вулиці, і домашні – ті, які живуть у будинку. Я, наприклад, яскравий приклад домашнього собаки. А якщо я домашній собака, то чому я повинен спати на підлозі? Так я міркував, лежачи на килимі в кімнаті. Адже люди сплять на м’яких ліжках, чим же я гірший? Я такий же член сім’ї, як і вони.

Отже, коли господарі кудись всі пішли, я вирішив пробратися у спальню і трішки полежати на їхньому місці. А чому б ні? Як мені там сподобалося! М’яко, затишно, немає жодних протягів. Лише спати і спати. Що я і зробив.

Звичайно, я не почув як мої господарі повернулися додому. І не відчув навіть як вони увійшли до спальні. Я схопився від гучного окрику моєї великої хазяйки: «Це ще що таке? А ну, геть звідси!»

Хто тут не злякається? Я схопився зі своєї лежанки і, загрібаючи sз собою покривало, зіскочив на підлогу. «Потрібно швидше сховатися!» – гарячково працював мій мозок. Більш усього я боявся, що хазяйка візьме віник, але, здається, обійшлося…

І все ж таки, яка несправедливість! А ще кажуть про рівність! Яка ж тут рівність, якщо я не лише не маю права мати таке ж ліжко, як у моїх господарів, але не можу просто полежати на їх ліжку?! Моєму обуренню не було меж. Наступного разу я…

Що я зроблю наступного разу я одразу не придумав, а потім мене наче осінило. Я повинен облюбувати собі гідне місце, а щоб ніхто не сумнівався, що воно моє, як всі грамотні собаки, я поставлю на ньому свою мітку. Чудово!

Наступного разу, за відсутності хазяїв, я забрався на їх ліжко, полежав, потерся об всі кутки, підняв лапку і написав «моє». Потім все ж вирішив, що ця мокра пляма якось впадає в очі. Можливо, не варто так вже відверто кидати виклик людям? Тому я знову заліз на ліжко й акуратно згріб покривало до купи. Ось тепер в самий раз. Здається, не так помітно.

Який я був наївний! Це мені здавалося, що нічого не розкриється, а вийшло зовсім навпаки. Ох, цього разу зі мною «розмовляв» мій хазяїн. І вже не віником, а ключкою. Знаєте, така дерев’яна палиця для гри в хокей?

Ну ось. Розмова в нас вийшла не дуже приязною, чого вже там. Ми наговорили один одному купу неприємностей. Чи варто тепер згадувати? Всяк бувало. Загалом, я подумав і вирішив для себе, що на м’якому килимі спати зовсім не так вже й погано – знаєш, що нижче за підлогу нікуди не впадеш. Не те що з ліжка.

Не даремно в людей є такий крилатий вислів «життя собаче». Щось в цьому є. Я думаю, що в старості обов’язково почну писати книгу (сподіваюся, з вашою допомогою) про проблему господарів і вихованців. Мій досвід спілкування з людьми, напевно, буде корисний для молодих цуценят. Вчитися бажано на помилках інших. Так, здається, кажуть люди?

До речі, про помилки. Хто їх не здійснював? Особливо в дитинстві. Мені пам’ятний один такий випадок. Хай він послужить наукою для молодих собак, які пробують на зуб все, що погано лежить.

Так от, одного дня мої хазяйки, поспішаючи, залишили на видному місці якісь яскраві пакетики, зовсім маленькі, але дуже привабливі. Що ж це таке? Мені тоді здавалося, що все придатне для їжі та смачне. Значить, треба покуштувати.

Я взяв у зуби пару пакетів і приніс їх на килим. Спочатку мені ніяк не вдавалося їх розгризти, а потім я вмудрився розкусити один з них. Фу, яка ж гидота була в цьому пакеті! Мерзенна на смак і запах! Мені одразу захотілося попити води. Побіг я швиденько на кухню, занурив морду в миску з водою і раптом… остовпів. З моєї пасті пішли якісь бульбашки. Чим більше я прагнув їх облизати, тим більше вони надувалися. Ото жах! Та що ж це таке? Якась отрута? Треба було щось з цим робити! Я знову помчав у кімнату і почав тертися мордою об килим. Мені стало страшно. А раптом я помру? Це в розквіті своїх собачих сил!

Не знаю, чим би це все скінчилося, якщо б не повернулися мої хазяйки. Спочатку вони, дивлячись на мене, не зрозуміли, що сталося, а потім дружно зайшлися сміхом. І що тут смішного, коли я ледь не помирав?

Виявляється, вміст тих пакетів, називався шампунем. Це те, чим люди миють свою шерсть, бррр, даруйте, волосся. Добре, що все обійшлося.

Слід сказати, що цей урок не минув для мене дарма. Я перестав гризти все, що трапиться. І як бачите, живий дотепер. Чого і вам бажаю.

Та все ж, ви мене не забувайте. Знаєте, як інколи хочеться побалакати, позгадувати минулі часи, свою молодість…

Тому, якщо у вас буде для мене гостинець, приходьте, не соромтеся. Я буду радий нашій зустрічі. Ну, а зараз, гав-гав, мені час. Потрібно чесно заробляти свою їжу.

Гав!

Ірина  Побережна

СПОВІДЬ СОБАКИ

2

А ось і я!

Гав!

Дякую за кісточку. Так ось, продовжу свою розповідь.

Коли я виходив зі своїми хазяйками на прогулянку, перехожі дивилися на мене якось дивно. Часто зупинялися і запитували: собака це або ведмідь? От люди! Хіба можна переплутати благородного пса з диким звіром? Звичайно, я не міг мовчати! Правда, свої думки і відчуття я висловлював собачою мовою (іншим мовам я не навчений – розумію, втім, не говорю), але звучало, здається, дуже переконливо.

Вже не знаю чим я став до вподоби двірникові, але кожного ранку на наших дверях висів величезний мішок з курячими кісточками. Я дуже переживав спочатку, що доведеться ділитися цим добром з господарями. Але, на моє щастя, люди кісток не їдять, так що ці ласощі діставалися повністю мені. Як це було смачно! Ціла зграя собак мені б позаздрила! Напрочуд доброю людиною був цей двірник!

А на мій день народження господарі подарували мені цілу смажену курку! Ось це було щастя! Справжнє собаче щастя! Від курки йшов такий запах, що я весь тремтів від передчуття задоволення! З такої нагоди я навіть дозволив пов’язати собі на шию білий бант. Чого не дозволиш заради смачного пригощання!

Взагалі, якщо розібратися, то моє життя за кордоном було не таким вже й сумним. Їжі вдосталь, наш будинок був великим і просторим, і можна було навіть побігати коридором. А гратися як було класно! Жбурляє мені маленька хазяйка порожню пляшку з-під кока-коли, а я собі уявляю, що це ненависна сусідська кішка – і таку прочуханку їй влаштовую! Лише тримайся!

Або заховає маленька хазяйка в руці шматочок курки і показує  мені свої кулачки, щоб я вгадав, де ласощі заховані. Їй подобалося грати, а мені подобалася курка, тому я завжди прагнув працювати носом чесно.

Можна було ще пограти в наздоганялки. Тут вже рівних мені не було! Я підріс, зміцнішав і носився по кімнатах, як гончак, змітаючи все на своєму шляху. Одного дня і маленьку хазяйку гепнув на підлогу. Мені повезло, що вона не плакала, а то велика хазяйка, напевно б, влаштувала мені хорошу прочуханку віником.

Звісно, не все було настільки безхмарним у моєму житті. Одного дня я обжерся, і у мене почався, як кажуть люди, розлад шлунку. І, головне, в який день! День незалежності України! Я був вже досить дорослим, щоб зрозуміти – недобре паскудити у власному будинку. А що мені було робити? Господар з хазяйкою пішли вифранчені на дипломатичне прийняття, а маленькій хазяйці виходити одній на вулицю не дозволяли. Загалом, метався я будинком, не знаходячи виходу, і нарешті придумав.

Я бігом дременув на балкон. Яка слушна думка прийшла мені в голову! Адже балкон з гратами і, якщо просунути хвіст і свою задню частину в проміжок між гратами, то там вже чужа територія! Значить, мене ніхто сварити не буде?! Так я і зробив. Ну звідки мені було знати, що ця історія закінчиться неприємностями? Я навіть і не передбачав, що у сусідів поверхом нижче сушилася на балконі білизна, яку потім довелося прати заново. І не раз. Мало того, вони ще й прийшли скаржитися на мене. А за що, питається? Кожен собака охороняє лише свій будинок. Хай заводять замість кішки собаку, і вона стежитиме за порядком. Зрештою, з кожним таке може статися. Спасибі моїм господарям, що вони увійшли в моє становище і не карали мене.

В нашому будинку було багато різнобарвних килимів. Яке було задоволення, лежачи на такому килимі, гризти мозкову кісточку! Але і тут мені довелося зіткнутися з нерозумінням з боку моїх господарів. Чомусь це було погано, і хазяйка частенько бралася за віник. Спробуй розрізни, це вона мене з килима проганяє або хоче мою кістку відібрати? Звісно, я захищав своє добро, як міг. Грішною справою і за руку куснути міг. Ну що з мене тоді можна було взяти? Молоде недосвідчене щеня! Через ці кляті килими і лапи мене заставляли мити. А я, якщо чесно, то воду страшенно не люблю. І купатися мене не змусиш, навіть у самісіньку спеку.

До речі, про купання. Вичитали в якійсь книзі мої господарі, що мене потрібно купати двічі на рік. Абсолютно дурна книга! І навіщо, питається, мені купатися? Я всього лише один раз вивалявся в гної, а в основному вів чистий спосіб життя. Так от, вирішили господарі мене викупати. Як зараз пам’ятаю свій страх! Серце моє, здавалося, вистрибне з грудей! Хазяїн закинув мене у ванну, а велика хазяйка почала мене чимось натирати. І став я не чорним, а якимсь білим і дуже смердючим. Можливо, для людей цей запах і хороший, але для собак – бррр! «Ну що ж, живим не дамся!»- вирішив я і, напружуючи всі свої м’язи, виплигнув з ванни. «Швидше бігти!» – билася в голові очманіла думка: «Подалі від усіх!» Що тут почалося! Справжнісіньке полювання! Лише в ролі дичини опинився я сам. Я довго ухилявся від погоні. Але ж їх було троє, а я один. Хазяїн, як ласо, накинув на мене великий рушник, потім на мене всі навалилися і спровадили до ванни домиватися. Якби собаки вміли плакати, то з моїх очей потекли б великі сльози образи. А потім я сидів мокрий під столом, вилизуючи свої лапи від ненависного запаху. Я був схожий на звичайнісіньку дворняжку, мокру і нещасну. Добре, що у такому вигляді мене, окрім господарів, ніхто не бачив.

Так, усяке було… З іншого боку, тепер є що і вам розповісти. А взагалі-то мені пора. Якщо прийдете ще раз, то не забутьте взяти для мене кісточку. А то, як я вас пізнаю?

Далі буде…

Ірина  Побережна

СПОВІДЬ СОБАКИ

1

Гав! 

Уф, це ви? Вибачайте, служба. Я зараз оббіжу свою територію і буду у вашому розпорядженні.

Ну ось. Це я. Звуть мене Лайф. Мої прародичи жили в горах Тибету, і від них я успадкував густу чорну шерсть. Так, ви вгадали, я чорний чау-чау. Люди інколи називають мою шерсть теплою шубкою і навіть просять її поносити. Дурні! Вони, напевно, не знають, що собаки не скидають свою шкуру, як змії.

Так от. Я вже дорослий і побачив за своє життя чимало. Як у кожного порядного собаки, у мене є господарі. Щоправда, якщо чесно, то мені з ними не дуже пощастило. В інших собак господарі як господарі, а в мене – дипломати. Ви не знаєте що це таке? Зараз поясню. Коли вдома спершу з’являється багато коробок, а потім привозять величезну собачу будку із залізними гратами – це означає бути лиху. Я-то вже знаю до чого все це призведе! Деякі собаки мене зрозуміють. А означає це те, що господарі збираються у відрядження, а мене, як лантух, запхнуть у цю халабуду і відправлять, бррр, наче валізу, у вантажне відділення літака. Ці люди навіть не здогадуються, як вони принижують собачу гідність!

Першу свою подорож я не дуже добре пам’ятаю, тому що був ще малий, зовсім щеня. Я лише вчився пізнавати світ. Все починалося саме так: коробки, метушня, клітина. Я пам’ятаю, що мені було дуже страшно в літаку. Там було темно і, незрозуміло чому, штовхало на всі боки! Я весь тремтів від жаху і самоти! Потім пам’ятаю, як нас зустрічали на машині, куди завантажили всі речі господарів. Хазяїн, добра душа, витягнув мене з цієї клятої клітки, щоб я трохи розім’явся. А у мене з переляку і лапи не рухалися. Сіли ми в машину. Я на колінах у хазяїна. І стало мені так тепло і спокійно, що сталося неприємне… Всі ми були цуценятами. У маленьких людей, яких називають дітьми, таке теж буває. У них це називається «наробити в штанці». Але оскільки у мене своїх штанців не було, то я з якимось радісним полегшенням «наробив»… на штани свого хазяїна…

Як мені було соромно! Адже я вважав себе майже дорослим собакою, а тут таке! Треба віддати належне терпінню цієї людини – він не накричав на мене і навіть не шльопнув, просто якось так сумно поглянув на мокру пляму на своїх брюках. Я хазяїна навіть почав більше поважати за такий справжній вчинок.

І почалося моє життя в чужій країні. Довелося докласти чимало зусиль, щоб помітити свою нову територію, звикнути до нового житла. Здавалося б, тут вже не до витівок. Але я був тоді всього лишень щеня. Ну що поганого було в тому, що я вирішив перевірити вміст кулька із сміттям? Хіба людські діти не розкидають на підлозі свої іграшки? У мене іграшок не було, зате на кухні стояв величезний кульок зі всякою всячиною. А раптом там заховали щось цікаве? Пам’ятаю, що «розбиралася» зі мною хазяйка, яка довго мене сварила і тицяла мордою в якісь недоїдки. Ну, не можна – так не можна. Займімося чимось іншим.

Я тоді дуже не хотів залишатися один удома. Хазяїн, ясна річ, на роботі, а чому хазяйка велика і хазяйка  маленька не беруть мене з собою, я ніяк зрозуміти не міг. Ну і як було стримати свої цуценячі емоції? Звичайно, зайняти себе можна було лише розгризанням тапка або поїданням смачних круглих кульок у паперових обгортках. Люди їх називають цукерками. А одного дня я зі злості розгриз кульок з борошном. Цей білий пил попав мені в ніс, і я почав судорожно чхати. Схоже, я щось зробив не так. Тому, коли мої хазяйки повернулися додому, я вважав за краще забратися в затишний куточок. Так, про всяк випадок. Виявилось, що мої побоювання не були марними. Борошно, як «пояснила» мені хазяйка, теж не можна чіпати. А що ж можна?

Я шукав собі гідне заняття, але ніяк не міг його знайти. І ось настала весна. На вулиці потеплішало. Господарі стали відкривати балкон, і я, спочатку несміливо, став висовувати ніс і оглядатися довкола. Десь зовсім поруч був відчутний запах трави, а ось чужий запах. Напевно, якийсь собака пробігав. А це що? Який знайомий і неприємний дух! Ну звичайно, це ж кішка! У мене відразу ж спрацював собачий інстинкт, я прийняв бойову стійку і готовий був безстрашно кинутися на ворога. Та дзуськи!

Виявляється, наш одвічний собачий недруг благополучно ніжився на даху сусіднього будинку, який був на одному рівні з нашим балконом. Ну що я міг зробити? Я почав нестямно гавкати, але кішка лише злегка підняла голову, щоб мигцем поглянути на порушника її спокою, і продовжувала своє приємне заняття, злегка помахуючи хвостом. Ні, ти не полежиш спокійно! І я гавкав до тих пір, поки ця зухвала животина не встала і не пішла геть. Моїми жилами прокотилася хвиля гордості. «Я її прогнав!» – так і горлало все в мені.

Так, тепер я знав, що мені треба робити – захищати своїх господарів від можливого нападу ворога. Я сидів цілими днями на балконі і пильно  спостерігав за дахом. «Ворог не пройде!» – такий був мій девіз. На жаль, мої господарі не завжди розуміли і поділяли моє завзяття. Якщо я надто старався, то вони могли просто зачинити балкон на радість цій білій «красуні», як часто називали кішку. Коли тебе не розуміють – це жахливо! Але я не сумував. Рано чи пізно господарі розберуться хто друг, а хто ворог.

Тоді я постійно думав: чому собаки не літають? От я б вчепився у пухнастий хвіст цієї «красуні»! Я б їй показав! Одного дня я так захопився гонитвою за цією кішкою, що, різко смикнувши повідець, спустив мою велику хазяйку сходами додолу. Мені то що, а їй довелося тиждень лежати, як порадив лікар. А мені – і вранці, і ввечері гуляти з хазяїном. Тільки хазяїн мені на кішок і глянути не давав. Уф, щось я з вами забалакався. Мені пора. Приходьте іншим разом. Я вам багато чого розповім.

Далі буде…

Анна Волошина

хіба можна бачити

дерево

небо

квітку

і не бути щасливим?

хіба можна чути

спів птахів

шум дощу

плескіт хвиль

і не бути щасливим?

хіба можна відчувати

тепло

свіжість

спокій

і не бути щасливим?

хіба можна смакувати

штрудель з вишнями

львівську каву

печену на вогнищі картоплю

і не бути щасливим?

хіба можна мати

дах над головою

місце для сну

їжу на столі

і не бути щасливим?

хіба можна

не бути щасливим?

Анжела Бачевська

Прослуховування певного типу музики викликає більшу активність мозку.

Деякі види музики мають несподіваний вплив на мозок / ua.depositphotos.com

Виявляється, деякі види музики можуть впливати на активність людського мозку, роблячи його сильнішим. Так, учені досліджували, як люди реагують на ностальгічну музику, що повертає їх до спогадів із минулого, та отримали вельми несподівані результати, пише YourTango.

У дослідженні, опублікованому в журналі Human Brain Mapping, 29 молодих людей у віці від 18 до 35 років і 28 літніх людей у віці від 60 років і старше пройшли серію МРТ-тестів, слухаючи ностальгічну музику. Вчені попросили кожного учасника вибрати шість пісень, які викликали у них особисту ностальгію.

Потім вони виділили групу контрольних пісень – деякі з них були “знайомими”, а деякі ні, – які мали схожі музичні властивості, тож активність мозку учасників можна було порівняти під час прослуховування ностальгійних пісень, знайомих, які не викликають ностальгію, і незнайомих пісень. Це гарантувало, що відмінності в активності мозку можна буде пояснити саме ностальгією, а не тільки музичними особливостями або знайомством.

У результаті виявилося, що на відміну від контрольних пісень, ностальгічні пісні викликали досить високу активність у мозку учасників.

“Ностальгія, що викликається музикою, пов’язана з дуже чітким патерном у мозку в різних людей і впродовж усього життя. Цей патерн охоплює частини мозку, які допомагають нам обробляти інформацію про наші власні життєві історії та реагувати на речі, що приносять нам задоволення”, – пояснила провідний автор дослідження Сара Хеннессі.

При цьому, виявилося, що літні та молоді люди по-різному реагували на прослуховування ностальгічної музики.

“Люди похилого віку не тільки повідомили, що відчувають більше позитивних емоцій під час прослуховування музики загалом, а й продемонстрували сильнішу реакцію мозку на ностальгічні пісні, ніж молоді люди”, – сказав автор дослідження Ерік В. Долан.

Дослідники припустили, що їхні висновки щодо літніх людей у дослідженні означають, що вони можуть бути більш схильні до вилучення автобіографічних спогадів. Ця інформація робить музику дуже перспективною терапією для пацієнтів із хворобою Альцгеймера.  Раніше китайські вчені провели дослідження і заявили, що шоколад може допомогти схуднути і запобігти хворобі Альцгеймера. Виявляється, теобромін, який є в какао-бобах, може протидіяти впливу високого рівня холестерину на пам’ять і когнітивні функції.