Троянда для королеви
Красуня-Осінь була багатою і щедрою. Природа мовби поспішала віддати навколишньому світу неповторну красу буйних кущів і трав. Веселкові розсипи багатоликих квітів прикрашали великий сад. Яскравими факелами палали червоні та помаранчеві жоржини. Скромні ромашки і чарівні віоли, різноколірні айстри та хризантеми весело погойдувалися і підставляли свої голівки ще теплим сонячним променям: «Ми розквітаємо! Ми хочемо приносити радість і дарувати посмішку!»
Лише гордовита троянда мовчала. Троянда займала найпочесніше місце на головній клумбі. Напіврозквітлий бутон височів над блакитними незабудками і ніжними братками. Довгі шипи надійно захищали троянду від усіх бажаючих до неї доторкнутися.
Самовпевнено позираючи на польові суцвіття, троянда не приховувала своєї зневаги: «Голота яка! І дивитися-то нема на що».
Декілька разів жіночі руки збирали букети із садових квітів. Строкаті пухкі айстри були подаровані мамі, а жовті хризантеми прикрасили світлу кімнатку бабусі.
«Які недотепи ці квіти!» – думала Троянда. – Чим вони гордяться? Подумаєш, потрапили у букет! Наївні. Яка їх доля? Зачахнути в якійсь старій вазі? Інша справа ми, троянди. Ні, я належатиму лише королеві! Лише для неї я розкрию свій божественний бутон».
Минав час. Ночами стало підморожувати. Все частіше навівали негоду північні вітри, зриваючи з дерев пожовкле листя і вихором заносячи його високо в небо. Бідна троянда тремтіла від холоду, але все ще чекала свого часу.
Одного дня завила і застогнала буря, «немов виспівуючи старовинні пісні; вона летіла над лісами і озерами, над морями і твердою землею; під нею вили вовки, виблискував сніг, літали з криком чорні ворони, а над нею сяяв великий ясний місяць…»
Білою колісницею правила ВОНА, «вся із сліпучо-білого льоду. Очі її виблискували, мов зірки, але в них не було ані теплоти, ані лагідності».
«О, моя повелителько, я тут! Поглянь, яка я прекрасна! Я так чекала на тебе!» – захвилювалася троянда, затремтівши зеленим листям.
Порив колючого крижаного вітру пронісся над садом, засипаючи снігом все живе навкруги. Одна коротка мить – і троянда, не встигнувши побачити ту, на яку так чекала, завмерла в скорботному мовчанні. Крижаний саван обгорнув кожний її пелюсток. Яскраві смарагдові краплі роси перетворилися на холодні білі перлини. Під тягарем льоду віта схилилися до землі.
Загорнута в найтонкіший білий тюль, витканий з мільйонів снігових зірочок, велична Королева навіть не помітила застиглу в уклоні замерзлу троянду… Снігова королева не була шанувальницею живих квітів…
